Хімічний калейдоскоп: Фітотерапія

ВСТУП

Траволікування є найбільшою складовою народної медицини та значимим напрямком наукової медицини. Лікар-фахівець в галузі фітотерапії називається фітотерапевтом.

Фітотерапія, як будь-яка наука, має свою методологію та можливості для свого розвитку. Мета навчання фітотерапії — набуття навичок з використання лікарських рослин для патогенетично обгрунтованого лікування та профілактики захворювань.

Розрізняють традиційну фітотерапію, що є складовою частиною традиційної терапії, і ботанічну медицину (інші назви — наукова фітотерапія, медична фітотерапія) — один з напрямків наукової медицини. У сучасній науковій фітотерапії, на відміну від традиційної, фітотерапевтичні препарати практично не застосовуються самостійно, зазвичай їх призначають додатково до фармакотерапії.

Корисні властивості лікарської рослини залежить від вмісту активних речовин, що мають лікувальний ефект. Кожна рослина має унікальний хімічний склад, і деякі рослини мають більше дієвих речовин у своєму листі, другі — у квітах, треті — у корі, кореневищах, а інші — в плодах та насінні. Багато рослин синтезують речовини, корисні для підтримання здоров'я людей і тварин. Багато речовин — це вторинні метаболіти, з яких щонайменше 12000 ізольовані — за оцінками, це число становить менше 10% від загальної величини. У багатьох випадках ці речовини (зокрема, алкалоїди) виступають як захисні механізми рослин проти мікроорганізмів, комах і травоїдних тварин. Багато трав і спецій, що використовуються людьми для приготування їжі, містять корисні медичні сполуки. Існують і отруйні рослини. Та насправді, використовуючи рослини для лікування, треба лише добре знати їхні властивості і обов'язково дотримуватися правильного дозування.

"Не слід червоніти запозичувати у народукошти,

що служать до його лікуванню "

Гіппократ.

ІСТОРІЯ ТРАВОЛІКУВАННЯ

Перші докази використання трав у якості лікарських засобів були виявлені під час археологічних розкопок на території сьогоднішнього Іраку, у місті Шумер. Лікарі із Шумеру вже тоді знали, що багато рослин мають цілющі властивості, і використовували їх для готування різноманітних настоїв і порошків. Для компресів і припарок лікарі збирали голки хвойних дерев, молоде листя верби. Листя ретельно висушували, потім мололи. Порошок з рослин часто змішували з подрібненими мінеральними речовинами й порошками тваринного походження, розбавляли пивом або вином[1].

На території Київської Русі зціленням хворих займалися ченці, використовуючи для цього мед, віск, шипшину, гірчицю, цибулю, часик, горицвіт, подорожник, наперстянку.

Ще на найдавніших стадіях розвитку людини, в процесі первинної виробничої діяльності при добуванні продуктів харчування вона знайомилася з корінням і травами, які могли значною мірою змінювати перебіг хвороб. На цих, самих ранніх стадіях медичної практики емпіричне знання ліків, майже виключно пов'язані з рослинним світом, передує знання про хвороби, таким же чином, як, між іншим, елементарні спроби надати першу допомогу і хірургічне втручання передують знань про будову і функції людського організму, тому що, відомо, що ізоляція хворих заразними хворобами проводилася протягом тисячоліть до відкриття мікробів.

ПЕРЕВАГА І НЕДОЛІКИ РОСЛИННИХ ЛІКІВ

Діючі речовини лікарських рослин мають низку принципових переваг перед хімічними речовинами:

По-перше, діючі речовини утворюються в живій клітині, тому вони краще, ніж синтетичні, пристосовані до життєдіяльності клітин людського організму та біохімічних процесів.

По-друге, в живій клітині завжди є й інші речовини, що підсилюють або пом'якшують лікувальну дію.

По-третє, лікарські рослини діють не на один орган чи симптом, а на весь організм в цілому — відновлюють функції ендокринної системи, активізують імунну систему, підвищують захисні сили організму, мають загальнооздоровчу, протипухлинну й протизапальну та іншу дію.

Крім того, перевагами рослинних ліків є їх мала токсичність, що є особливо важливим при лікуванні хронічних захворювань, можливість тривалий час застосовувати в домашніх умовах. Важливим фактором є й те, що більшість з них доступні й дешеві.[3].

До недоліків рослинних ліків належить небезпека отруєння ними — приміром, через недотримання правил збирання рослини, перевищення рекомендованої дози та курсу лікування. Часто рослини вбирають в себе токсини з навколишнього середовища і перетворюються на отруйні. Такі рослини, як цикута, борець (аконіт), наперстянка, вовчі ягоди, тощо можуть призвести до смертельного отруєння. Також внаслідок надмірного заготування багато видів рослин було знищено або ж їх запаси у дикій природі було значно вичерпано.

ЗАГОТІВЛЯ І ЗБЕРІГАННЯ ЛІКАРСЬКИХ РОСЛИН

Кожну рослину треба збирати у свій час. Бруньки мають бути зібрані наприкінці зими чи рано навесні — в цей час вони найбагатші на бальзамічні та смолисті речовини. Приміром, народна медицина вважає, що бруньки берези, зібрані до розвитку листя, здатні оздоровити весь організм людини. Навесні також збирають кору дерев та чагарників, адже кора є найбільш цілющою впродовж нетривалого періоду сокоруху, і знімати кору краще з молодих гілок — тих, що виросли впродовж останнього року або двох. Скажімо, досить часто у траволікуванні використовують кору ліщини, що заготовлена під час сокоруху — з неї роблять як настої, так і відвари. Листя дерев збирають здебільшого у травні: саме травневе листя берези, горіха, осики тощо є найбільш цілющим.

Трави зазвичай збирають на початку цвітіння рослин. Деякі рослини, приміром, золототисячник, збирають на самому початку квітування, а скажімо звіробій — коли вже розпускаються практично всі квітки. Плоди та насіння збирають при повному їх дозріванні, а корені та кореневища — пізньої осені, коли вже рослина зав'яне, або навпаки рано навесні, ще до початку сокоруху.

Збір трав, листя та квітів має відбуватися лише в суху погоду. Зібрану сировину не можна спресовувати, утрамбовувати. Ніколи не слід брати для лікувальних потреб рослини, що ростуть обабіч залізниць та автошляхів, поблизу великих виробництв та в інших сумнівних з екологічної точки зору місцях. Не слід збирати рослини, при вирощуванні яких застосовувалися обпилення шкідливими хімічними речовинами, не варто також брати зів'яле, зблякле, об'їдене комахами або іншим чином зіпсоване листя.

Під час сушіння рослин також слід дотримуватися певних правил. Перед сушінням необхідно відсортувати рослини, видалити всі сторонні домішки, пошкоджену та неякісну сировину. Листя, траву та квіти не слід сушити на сонці — воно вбиває в них корисні речовини. Необхідно вберегти рослини, що сушаться, від вітру, дощу та роси. Найкраще сушити рослини в сухому, добре провітрюваному приміщенні — для цієї мети добре підходять горища. При сушінні рослину необхідно регулярно повертати на різні боки, аби вони висохла рівномірно. Ягоди сушать на повітрі, у сушарках або печі. Зберігати висушені рослини слід в окремому сухому місці.

ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ВИКОРИСТАННЯ

У народній фітотерапії застосовуються в сирому вигляді не тільки харчові, але й лікарські рослини. З свіжої зелені деяких рослин готували настої, наприклад з гусячих лапок, первоцвіту, медунки, листя липи, чорної смородини, берези, квіток мати-й-мачухи. Застосовували відвари з березневих кори і нирок шипшини, настій з кори і нирок в'яза, настій кори кінцевих гілок чорної смородини (150 г гілок або нирок, кори на 1 л води, кип'ятити не більше 5хвилин, приймати по 75 г). Дикоросла зелень, що з'являється ранньою весною, багата на вітаміни, зокрема аскорбінову кислоту, каротин, а також залізом, лужними солями, недолік яких веде до швидкого розмноження в кишечнику гнильних бактерій. Весняні рослини багаті фітонцидами, фолієвої кислоти, холін та іншими вітамінами. Завдяки фітонцидним властивостям свіжа зелень очищає порожнину рота від мікробів, сприятливо впливає на кишкову мікрофлору. Вона викликає посилене виділення харчових соків, сприяє більш повному засвоєнню їжі і особливо корисна при каменеутворення. Аскорбінова кислота сприяє кращому всмоктуванню солей заліза в кишечнику. Напровесні кропива, наприклад, містить аскорбінової кислоти в 2 рази більше, ніж апельсини і лимони, а каротину в ній стільки, скільки у моркві. 20 г листя її містять добову норму потреби організму у вітаміні А. Молоді пагони і листя кропиви містять також вітамін К, хлорофіл, фітонциди, солі заліза, кальцію, калію і з успіхом можуть бути використані для варіння зелених щей, приготування салатів, пюре. У Грузії та Азербайджані молоді листя кропиви додають до прянощів для приготування національних страв. 60 - 70 г відвару або настою з березневих кори і нирок шипшини містять добову дозу аскорбінової кислоти. В останні роки визнано доцільним збагачення вітамінами готових страв та окремих харчових продуктів, так як забезпечити харчовий раціон необхідними вітамінами в достатній мірі з ряду причин не завжди представляється можливим. Народна фітотерапія, не маючи в своєму розпорядженні знаннями провітаміни, але, які тривалий час спостерігаючи, за дією на організм тих чи інших рослин, особливо в свіжому вигляді, практично вирішувала питання про вітамінізації харчового режиму, широко використовуючи в необхідних випадках природні рослинні вітаміноносителі. Так, перемелених борошно ягоди горобини,глоду, мучниці, черемхи (разом з кісточками), коріння кульбаби ,лопуха додаються до звичайного борошна при хлібопеченні. Сік берези використовується для приготування коржів. Ягоди черемхи, горобини, глоду кровяно-червоного, калини, пасльону та інших рослин застосовуються як начинка для пирогів, пиріжків, ватрушок. Свіже листя, квіти, кореневища, цибулини,сушена зелень багатьох лікарських рослин (листя - кульбаби,грициків, липи, берези, цикорію, барбарису; трави - кропива, снить, свербиги, огіркова трава, портулак, пастернак, сердечник, жовтяниці, суріпка, ендівій, брункрес, гусячі лапки, кислиця, хміль, Чистяков весняний, черемша, заяча капуста та ін) використовуються як приправа, гарнір до супів, борщів, м'ясних і рибних блюд.

Лікарські рослини рекомендуються також для приготування других страв, виготовлення напоїв - чаю, сурогату кави, сиропу, меду, вин, настоянок,для консервування, соління та ароматизації харчових продуктів. В даний час в лікувальних цілях використовуються ягоди малини і чорної смородини. У народній медицині застосовуються не лише ягоди, а й листя цих чагарників. В останніх аскорбінової кислоти знайдено в 11/2 - 3 рази більше, ніж у ягодах. Від початку вчення про вітаміни до сучасної вітамінологія пройшло близько 90 років. За останні 1 - 2 десятиліття здобули заслужену популярність соки зі свіжих фруктів і ягід, і їх значення як профілактичного і лікувального засобу загальновідомо. Сік має бактерицидні, антисептичні та інші властивості. Встановлено, що соки винограду, яблук, журавлини, абрикосів по змісту мікроелементів в 5 - 10 разів вище відповідних настоїв і відварів. У вітчизняній народній фітотерапії вже здавна застосовувалися для лікування і профілактики не тільки фруктові соки, але і соки багатьох лікарських рослин. Затверділий сік алое - використовувався при туберкульозі легенів, наривах, головних болях і багатьох інших хворобах.

Порошком із висушеного соку сосни засипають рани. Черемховий клей застосовується при проносах. Сік полину гіркого використовується як ранозагоювальний засіб. Гвоздика рекомендується при слабкості зору і імпотенції, при захворюваннях шлунка, особливо при проносах, а також печінки і серця. Імбир за старих часів був одним з дуже популярних засобів народного лікування: його застосовували при чотириденній переміжній лихоманці, а також як засіб, що збуджує апетит. Мускатний горіх, що цінується дуже високо на російських ринках, використовується як сечогінний засіб, ароматичним властивостям цього горіха приписується здатність порушувати "втомлених і сумних хворих "," обвеселяя їм серце ". За старих часів як приправу до жирних страв застосовували полин. Гіркоту цієї трави збільшує слиновиділення, виділення шлункового соку, тоді як дія жиру - зворотну дію полину. Полин збуджує апетит і підсилює діяльність травних органів і, отже,покращує обмін речовин, нейтралізує вплив жирної їжі. Народна фітотерапія використовувала для лікування головним чином дикорослі рослини. Так, дикоросла малина більш ароматна, менш водянисті, краще піддається сушці і зберігає свою форму і зовнішній вигляд, ніж садові. Дикорослі рослини більш стійкі до хвороб, сільськогосподарським шкідників і несприятливих кліматичних умов,ніж культурні. Дикорослі ж рослини менше і рідше піддаються обробці отрутохімікатами.

Сучасною медициною встановлено, що ментол, головна складова частина м'яти, що застосовується зовнішньо, має знеболюючу дію при невралгічних болях, мігрені.

Як встановлено, капуста містить аскорбінову кислоту (свіжа, гарної якості білокачанна капуста містить цього вітаміну стільки ж, скільки апельсини і лимони), вітаміни групи В, кобальт, мідь, цинк, магній, вона багата солями кальцію, калію і особливо фосфором. У ній знайдено 16 амінокислот і вітамін U, що сприяє загоєнню виразок шлунка та дванадцятипалої кишки.

Деякі заходи при використанні лікарських рослин:

Ø а) При перших ознаках непереносимості необхідно знизити дозу препарату, а якщо це не допомагає - скасувати його і замінити іншим, близьким за дією.

Ø б) Рослинна сировина необхідно купувати тільки в аптеках, ані в жодному випадку - у приватних осіб (особливо це стосується рослин, у яких використовується підземна частина).

Ø в) Самостійно можна заготовлювати тільки ті види лікарськогорослинної сировини, які добре відомі що збирає і якізначно відрізняються від інших, супутніх їм в природі (наприклад,кульбаба, собача кропива, кровохлебка і т.п.).

Ø г) Не збирати лікарські рослини в межах міста або населеногопункту з високорозвиненою промисловістю, поблизу великих автострад,залізничних шляхів і сільськогосподарських угідь (не ближче 50-100 метрів від них).

ВИСНОВОК

Основним засобом збереження здоров'я і боротьби з хворобами в більшості країн народна медицина використовує лікарські рослини. Ось чому одним з головних орієнтирів при сучасних пошуках активних терапевтичних принципів у рослинному світі є дані народної медицини.

Сучасний зарубіжний та вітчизняний досвід свідчить, що фітотерапія є на сьогодні одним із перспективних напрямів у медицині. Використання досвіду, накопиченого народною медициною України впродовж багатьох століть, наукове його переосмислення, поглиблення уваги наукової та медичної громадськості до вирішення сучасних проблем її є запорукою подальшого розвитку фітотерапії в Україні.

Суттєвою причиною різкого підвищення інтересу до лікарських засобів рослинного походження є і те, що, завдяки блискучому розвитку хіміотерапії, створюється величезна кількість сильнодіючих ліків, яким, проте, властиві й безліч дуже небезпечних, небажаних ефектів. Якщо до цього додати і що спостерігається в усьому світі, і особливо в розвинених країнах, тенденцію до збільшення тривалості життя, що призводить до наростання відсотки людей похилого віку, які, з одного боку, дуже часто є носіями хронічних захворювань, а, з іншого, у них підвищена чутливість до небажаних ефектів ліків, стає зрозумілим, чому погляди людства в цілому, як і дослідників, направлені до рослин-ліків.